Як повірити в Бога?

Як повірити в Бога?

«У наш важкий, як ніколи, час…» — так можна було б почати наша сьогоднішня розмова, але з іншого боку — а чи бувають взагалі прості часи? Хіба знайдеться хоч якийсь час за всю людську історію, яку можна було б назвати простим? І хіба дійсно наш час переслідують якісь неймовірні труднощі?

Хіба простіше було тим, хто виживав на руїнах імперії в 90-е, хто голодував під час війни і відновлював країну після, не кажучи вже про роки післяреволюційної розрухи, великого терору і громадянської війни? Кожна пора підносить людям свої випробування, влаштовує свій іспит, залік в якому — життя, честь, гідність, і дуже рідко — відносне благополуччя.

Часи були важкими завжди, і в усі часи людина шукала допомоги в труднощах, розради в численних бідах і скорботах, зміцнення в тяжкій праці. І саме це дарувала людям віра в Бога.

Раз ви читаєте цей текст, значить, швидше за все, ви вже зрозуміли і відчули в собі потребу в вірі, проте щось заважає вам зробити рішучий крок і увірувати, щось тягне назад, гальмує ваш розвиток. Як же зробити цей вирішальний крок, як повірити в Бога?

До віри через довіру

Отже, ви прийшли до розуміння необхідності віри, ви щиро хочете повірити, але віра не приходить. Щось утримує вас. Що ж? Швидше за все, це ваш життєвий досвід, тягар накопичених знань, який суперечить тому, як в поданні обивателя має працювати Божественне провидіння.




Чому люди творять добро, але не отримують видиму нагороду? Чому існують хвороби і війни, чому люди гинуть в катастрофах? Чому хтось може все життя молитися, але таки не отримати бажане?

Хочу запропонувати вам наступне: давайте згадаємо дитинство. Ні, навіть не так, вам навряд чи вдасться згадати себе році від народження. У вас є маленькі діти, можливо, молодші брати і сестри? Давайте спробуємо поглянути на світ їхніми очима.

Ось уявіть, ви тільки що навчилися ходити більш-менш впевнено, вже не падаєте на кожному кроці і навіть намагаєтеся бігати. Ви на прогулянці, перебирає ледь слухняними ніжками, слідуючи світ за очі, адже попереду стільки невідомого і цікавого. Але що це, вас підхоплюють великі міцні руки і повертають в саме початку вашого шляху, а то і зовсім розгортають в іншу сторону.

Чому? Адже ви навіть не впали, а якщо впадете — щось не заплачете. Ви знову намагаєтеся бігти, але пара рук перегороджує вам шлях. Ви обурені, і на все горло висловлюєте невдоволення несправедливістю цього світу. Руки підхоплюють вас і забирають додому.

Ось ви вже постарше, цей вік ви напевно самі згадайте без праці. Як згадайте і ситуації, які вас тоді засмучували, які втілювали для вас «неправильність» і «несправедливість» світу. Літо, всі ваші друзі уплітають морозиво, ви просите у мами купити порцію і вам, але отримуєте відмову.

Чому, адже ви ж добре себе вели. Мама щось пояснює, про те, що ви недавно перехворіли, але ви через малолітство ще не розумієте й висловлюєте образу і обурення або закочує істерику, за якою слідує відплата — позбавлення прогулянки, а то і ляпас.

Час летить, ви вже підліток. І тут «несправедливість» світу обрушується на вас всією своєю масою! Не можна гуляти допізна, не можна одягатися так, як подобається, не можна проводити час з хлопцями, які не подобаються батькам, але ж вони такі класні. І все це незважаючи на те, що ви відмінно вчіться і старанно виконуєте всі обов’язки по дому. Ну що за несправедливість!

І тільки подорослішавши і набивши шишки, ви розумієте, наскільки мудрі були ваші батьки, і як сміховинний був ваш дитячий та підлітковий досвід, через призму якого батьківська мудрість виглядала несправедливістю.

Ви розумієте, від скількох бід вас вберегли «несправедливі» на погляд дитини чи підлітка, але розумні покарання, заборони і прояви батьківської строгості. Тільки завдяки їм ви доросли до своїх років, погубивши здоров’я, не витративши відпущений на навчання час на дрібниці, не зламавши собі долю, зв’язавшись з поганою компанією.

Уявіть на хвилину, що стане з дитиною або підлітком, відносини з яким батьки будуть будувати за принципом міни-торгівлі, якому батьки будуть продавати виконання будь-яких бажань за виконання ним обов’язків. Поїла кашу — можеш лизнути розетку, забралася в кімнаті — ось тобі гроші на кілограм морозива, отримала п’ятірку за контрольну — гуляй хоч до ранку, одягнувшись як Сейлор Мун.

Смішно? Але чому ж багато хто намагається будувати свої відносини з Богом саме за цим принципом? Виконали вимоги Бога, виражені в Заповідях і Святоотеческое вчення, і чекають негайного виконання своїх молитов, а не дочекавшись, приходять до сумніву в своїй вірі?

Так дитина нарікає на батька, що не потурає його бажанням, будучи нездатним ще зрозуміти батьківську мудрість. І це при тому, що різниця між дитиною і батьком — від сили два десятки років.

Але чи є на світі число, здатне описати у скільки разів ширше і непереборне провалля між смертним людиною і вічним Богом? Хіба в змозі ми зрозуміти Божу мудрість, продиктовану незліченними мілліардолетія досвіду?

Відповідь очевидна. Що ж залишається тим, хто хоче повірити в Бога? Тільки довіритися. Довірити-ся, тобто довірити себе Богові, подібно до того, як ми довіряли свого часу батькам, покластися на Його безмірну мудрість. І Господь, коли визнає за необхідне, своєчасним і корисним для нас, дарує нам справжню світлу Віру.

Розмова з атеїстом

Мені завжди здавалися дурними і непотрібними різного інструкції з приводу того, як переконати атеїста (або навпаки, як атеїсти переконати «теїстами»), ну хіба можна переконати в чомусь дорослої людини? Марна трата часу, якого нам і так відпущено не дуже багато.

Однак нерідко в житті виникають ситуації, коли атеїстом (або, як вони самі себе наївно величають, «невіруючим») виявляється ваш хлопець, наречений або чоловік. На жаль, як раз саме атеїсти все частіше демонструють фанатичну нетерпимість у своїй вірі, і іншого виходу, крім як вступить в суперечку, просто не залишається.

Скажемо відразу: змусити повірити в Бога атеїста без зустрічного руху з боку останнього практично неможливо. Господь лише простягає руку, а взятися за неї — вибір людини. Але відстояти право на свої погляди, зберігши при цьому відносини, можна і потрібно.

Ось кілька основних аргументів, з якими вам доведеться зіткнутися:

Бог, на відміну від мирських сил, які не наказує, не забороняє. Бог, Віра і Церква лише вказують Шлях. Ступити на цей Шлях — людина вибирає сам.

Це лише деякі перешкоди, з якими вам ще доведеться зіткнутися, йдучи шляхом Віри. Довіртеся Господу, і Господь, можливо, сам полегшить вам шлях.

Якщо повірити в Бога — ваш усвідомлений вибір, нехай підмогою вам стане зовсім коротка молитва: Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству.


Автор: Валентина Мальгіна.

Зараз ви знаходитесь тут:


Схожі записи: